Logo

ПЕДАГОГІЧНИЙ ЧАСОПИС ЛЬВІВЩИНИ

Logo2
search_left


«Сьогодні Україна та світ відзначають»: інформаційний щоденник Львівської обласної науково-педагогічної бібліотеки

Опубліковано: П`ятниця, 25 серпня 

min
max

25.08 – 93 роки від дня народження Павла Архиповича Загребельного (1924–2009).

Український письменник

Життєпис

1941 року закінчив десятирічну середню школу. Не маючи повних сімнадцяти років, пішов добровольцем до армії. Був курсантом 2-го Київського артучилища, брав участь у Битві за Київ, у серпні 1941 р. поранений. Після шпиталю – знову військове училище, знову фронт, тяжке поранення в серпні 1942 р., після якого — полон, і до лютого 1945 р. — нацистські концтабори.

У 1945 p. працює у радянській воєнній місії в Західній Німеччині.

З 1945 p. по 1946 р. — рахівник колгоспу.

З 1946 p. по 1951 р. — навчається на філологічному факультеті Дніпропетровського університету.

З 1951 року майже півтора десятиліття працює журналістом (літературний консультант Дніпропетровського відділення Спілки письменників України, літературний редактор обласної дніпропетровської газети «Днепровская правда», з 1954 р. — завідувач відділом, заступник головного редактора журналу «Вітчизна» в Києві) і пише твори.

Член КПРС (1960—1990).

У 1961–1963 pp. Загребельний працює головним редактором «Літературної газети» (пізніше — «Літературна Україна»). Приблизно в той же час з'явилися три перші романи письменника: «Європа 45» (1959), «Європа. Захід» (1960), «Спека» (1960).

У 1964–1973 рр. — відповідальний секретар, секретар, заступник голови правління Спілки письменників України. У 1973–1979 — секретар, у 1979—1986 — 1-й секретар правління Спілки письменників України.

Голова Комітету з Державних премій ім. Т.Шевченка (1979–1987). Член Комітету Національних премій України ім. Т.Шевченка (09.1996—11.2005).

У партійних колах його вважали «своєю людиною», з ним приятелював Володимир Щербицький.

Дружина — донька першого секретаря Дніпропетровського міському КПУ у 1950—1961 роках М. Щербаня.

Помер у віці 84 років. Похований в Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 52).

Літературна робота

Серйозною заявкою на письменницьку зрілість стала «Дума про невмирущого» (1957), присвячена воїнському та людському подвигу молодого радянського солдата, який загинув у нацистському концтаборі. У другій половині 1950-х років Павло Загребельний видав збірки оповідань «Учитель» (1957), «Новели морського узбережжя» (1958), повісті «Марево», «Там, де співають жайворонки» (1956), «Долина довгих снів» (1957). Протягом 1960 — 1970-х років письменник створив більшу частину своїх романів, зокрема і найвагоміші з них:

«День для прийдешнього» (1964);
«Шепіт» (1966);
«Добрий диявол» (1967);
«Диво» (1968);
трилогія «З погляду вічності» (1970);
«Розгін» (Державна премія СРСР, 1980) — романну будову з чотирьох книг: «Айгюль», «В напрямі протоки», «Ой крикнули сірі гуси», «Персоносфера»;
«Левине серце», (продовженням «Левиного серця» став роман «Вигнання з раю» (1985));
«Переходимо до любові» (1971);
«Намилена трава» (1974);
«Євпраксія» (1975);
«Південний комфорт» («Вітчизна», 1984);
«Гопак під шибеницею».

Одним із значних здобутків української прози став роман «Диво» (1968), у якому органічно поєднується далеке минуле та сучасність. У центрі роману — Софія Київська, яка є незнищенним символом руської державності та духовності. Пізніше було створено цілий цикл романів про історичне минуле нашої Батьківщини: «Первоміст» (1972), «Смерть у Києві» (1973), «Євпраксія» (1975). Подіям української історії XVI ст. присвячено роман «Роксолана» (1980). Письменник зробив спробу проникнути у складний внутрішній світ своєї героїні — Роксолани — Анастасії Лісовської, доньки українського священика з Рогатина, яка, потрапивши до гарему турецького султана Сулеймана, незабаром стала його улюбленою дружиною. Розкрити «таємниці» характеру Богдана Хмельницького, показати його як людину та як визначного державотворця — таке завдання поставив перед собою Павло Загребельний в романі «Я, Богдан» (1983). Він показує діяльність гетьмана на тлі складної політичної ситуації середини XVII ст., зупиняючись також і на подробицях його особистого життя. Панорамність, історіософські роздуми про долю України — такі риси найновішого роману письменника «Тисячолітній Миколай» (1994). У романах зустрічаємо вступні слова чи передмову, післяслово — це свого роду невеликі літературознавчі, а то й історіографічні етюди.

Виступив Павло Загребельний і з кількома п'єсами, створеними на основі романів — «Хто за? Хто проти?» («День для прийдешнього»), «І земля скакала мені навстріч» («З погляду вічності»); активно виступав із критичними і літературознавчими статтями в пресі, а також з доповідями, промовами й інтерв'ю. Ці виступи зібрані в книзі статей, есе і портретів «Неложними устами» (1981). До неї ввійшла повість-дослідження «Кларнети ніжності», присвячена Павлові Г. Тичині.

За його сценаріями на Київській кіностудії ім. О. П. Довженка знято художні фільми: «Ракети не повинні злетіти» (1965), «Перевірено — мін немає» (1966), «Лаври» (1974), «Ярослав Мудрий» (1982).

Павло Загребельний понад сорок років працював в українській прозі. За цей час вийшло близько двадцяти його романів. Один із них — «Розгін» відзначено Державною премією СРСР, два — «Первоміст» і «Смерть у Києві» — Державною премією УРСР ім. Т. Г. Шевченка. Твори високо оцінені критикою, мають широке читацьке визнання, Загребельний один із найпопулярніших сьогодні українських письменників. Друковані масовими тиражами, його книги швидко розходяться; вони постійно виходять у перекладах іншими мовами; зростає і кількість видань творів письменника за кордоном. У 2004 році нагороджений званням Героя України .

Немає коментарів


Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання